Беркут. Т. 3. Вип. 1. 1994. С. 64.

ДМИТРО МИКОЛАЙОВИЧ БОРЗАКIВСЬКИЙ

До 80-рiччя з дня народження

Орнiтолог-аматор i великий ентузiаст охорони природи Д.М. Борзакiвський вiдомий бiльше в колах київських орнiтологiв, хоча вiн заслуговує на набагато ширше визнання.
Народився Дмитро Миколайович у Києвi 22.04. 1914 р у сiм'ї службовця. Пiсля закiнчення 52-ї трудової Київської школи вступив до автодорожного технiкуму. Потiм працював у НДI авiацiйного машинобудування, звiдки перейшов на київський авiазавод № 43. Там незабаром отримав посаду старшого контрольного майстра. Вчився на вечiрньому факультетi Київського полiтехнiчного iнституту.

Незважаючи на такий бурхливий початок своєї технiчної бiографiї, головною пристрастю Дмитра Миколайовича з дитинства стала природа, особливо птахи. Цим вiн "захворiв" вiд свого батька, завзятого мисливця. У шкiльному вiцi активно вiдвiдував бiостанцiю на Куренiвцi. Був добре знайомий з усiма київськими зоологами i особливо з вiдомим дiячем охорони природи професором М.В. Шарлеманем. Незабаром сам став мисливцем, очолив первинний мисливський колектив заводу. Влiтку, кiлька сезонiв пiдряд, пiдробляв у заповiднику "Конча-Заспа". Вже у 17 рокiв у журналi "Український мисливець та рибалка" друкуються його спостереження за мiграцiєю птахiв.

У 1937 р. один з льотчикiв, випробовуючи у повiтрi новий лiтак, у збираннi якого брав участь i Д.М. Борзакiвський, при занадто затяжнiй "мертвiй петлi" врiзався в землю. Через кiлька днiв на заводi заарештували групу ведучих iнженерiв та майстрiв, серед них i Дмитра Миколайовича. Його взяли в нiч з 11 на 12 червня, вiдвезли на Лук'янiвку. Допитував слiдчий Полiщук, який у першу чергу зiрвав з бiлої льотної форми шеврони та значки. Не били, але 24 доби спати не давали. Не дивлячись на шантаж, Дмитро Миколайович нi в чому "не зiзнався".

24.08.1937 р. постановою облуправлiння НКВС УРСР по статтях 54-7, 54-10 УК УРСР "Економiчне шкiдництво, антирадянська агiтацiя та участь у контрреволюцiйнiй органiзацiї" Д.М. Борзакiвському дали 10 рокiв таборiв. Спочатку валив лiс у Бiломор-Балттаборi, проте пiсля нещасного випадку, коли Дмитра Миколайовича придавило на лiсоповалi деревом, i вiн три тижнi знаходився без свiдомостi, перевели на бiльш легкi роботи. З початком вiйни направлений на Пiвнiчно-захiдний Урал в Усольськi табори поблизу мiстечка Чердинь. Вийшов iз мiсць ув'язнення Д.М. Борзакiвський 9.07.1947 р.

У Києвi поселитися не можна було, i за порадою свого друга-зоолога В.П. Жежерiна Дмитро Миколайович поїхав у Херсонську область у Гаврилiвське мисливське господарство, яке незабаром i очолив. Там Д.М. Борзакiвський збирає цiкавi данi про птахiв Гаврилiвських плавнiв. Господарство швидко стає передовим. У липнi 1953 р. його директор бере участь у роботi 1-го з'їзду Українського товариства охорони природи.

Через рiк Дмитро Миколайович перебирається на рiдну Київщину у м. Iванкiв. Тут за завданням облзаготконтори проводить iнвентаризацiю бобрiв на пiвночi областi, домагається прийняття рiшень мiсцевих органiв влади про заборону вирубки верболозу по берегах "бобрових" рiчок. Потiм створює Днiпровсько-Прип'ятське мисливське господарство Київського вiйськового округу, а в 1967 р. - Розважiвське мисливське господарство Республiканськоi ради УТМР. Коли пiшов на пенсiю, покинув пост директора i залишився там старшим єгерем.
Обидва господарства також вважались зразковими. Д.М. Борзакiвський розводить дичину, не дивлячись на погоду i посади ловить браконьєрiв (за своє життя затримав їх понад 300), створює для школярiв музеї та кiмнати природи, завiдує позаштатним вiддiлом природи у мiсцевiй газетi, читає лекцiї по охоронi природи в школах, у мiлiцiї, на заводах та у лiсництвах. Його первинний осередок Українського товариства охорони природи не один рiк був кращим в областi. У серединi 1980-х рр. у Бiлоберезькому лiсництвi Iванкiвського району Д.М. Борзакiвський добивається створення заказника мiсцевого значення для охорони колонiї сiрої чаплi, а нещодавно, незважаючи на вiк, "пробив" заказник для чорного лелеки. За заслуги в охоронi природи був удостоєний звання "Вiдмiнник охорони природи УРСР", обраний почесним членом УТОП та УТМР.

"Я не дуже задоволений пiдсумками своєї природоохоронної дiяльностi, а в пропагандi i розчарований, - говорив Дмитро Миколайович, - не хвилює це людей. Але добро зiйде, нехай мало зiйде, але сiяти потрiбно". Разом з дружиною Вiрою Семенiвною вiн виховав дочку та сина. Син пiшов шляхом батька - працює рибiнспектором.

Реабiлiтований Дмитро Миколайович рiшенням Президiї Верховного суду УРСР вiд 11.07. 1957 р.

Скрiзь, куди закидала його доля, Д.М. Борзакiвський займався охороною та вивченням птахiв, захоплювався фотографуванням їх. Небагато його матерiалiв опублiкованi, та спостереження Борзакiвського цитуються навiть у монографiях, наприклад, "Фаунi України". I в похилому вiцi вiн бере активну участь у рiзних наукових та пропагандистських акцiях - облiках чапель, чорних лелек i т. п. Так, в Iванкiвському районi знайшов за 13 рокiв 7 гнiзд чорного лелеки i проводив детальнi спостереження за ними.

В.Є. Борейко, В.М. Грищенко